Пресвятою Богородицею, мудрою берегинею, дзвінковою криницею називають нашу мову. Терниста судилася їй доля. Не раз була потоптана й зневажена, заборонена й зганьблена, зраджена й забута. Але щоразу воскресала, аби відродитися.

   Юрій Мушкетик говорив: «Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою». Та чи прислухаємося ми, люди ХХІ століття, до цих слів? Мабуть, ні. Бруднослів’я уже заполонило нашу  мову. Це явище стало суспільною хворобою.

    Хто не знає, з якою ретельністю виполюємо ми на присадибних ділянках не тільки бур’яни, але й найближчих їхніх родичів. Суржик, жаргонізми, матюки – це такі ж бур’яни, тільки на мовному полі:

                                Куди і з чим, в яку ми  йдемо еру,

                                Чи гордість роду нашого живе,

                                 Коли бруднять озонну атмосферу

                                 Гидотні, чорні викиди-слова?

   Говорити скаліченою мовою – це все одно, що різьбити красуню з дерева тупим, щербатим різцем. Але нас це не тривожить. Ми й далі дзвонимо «предкам», нам «кльово» на дискотеці, «прикольно» з друзями, ми «тусуємося» на вечірках і просимо «бабло» в батьків.  Скалічена мова – це ознака невихованості, низької культури. Люди, які «плюються словами», демонструють свою зневагу до оточуючих.

    Учімося чистоті, мелодійності, співучості мови в Лесі та Франка, В. Симоненка й Б. Грінченка,             М.  Рильського й В. Сосюри, у Л. Костенко й Д. Павличка, Г. Кирпи та І. Малковича. Пам’ятаймо завжди про те, що справжня людина виростає  з любові до рідної матері, до родини, до рідного краю, до рідної мови. Нехай вивчення найдивовижнішого скарбу, створеного людиною, стане для вас, дорогі діти, однією зі сходинок до майбутніх успіхів. Пам’ятаймо слова поетеси Лесі Пилип’юк:

                                                  Можеш призабути запах рути-м’яти,

                                                   Але рідну мову мусиш пам’ятати!

                                                   Можеш не впізнати голосу діброви,

                                                   Та не смій зректися маминої мови!

   Отож любімо, вивчаймо, шануймо її. Користуймось нею, борімося за її красу й багатство. Адже володіти рідною мовою – обов’язок кожної людини. Натхнення, наснаги, успіхів вам у цій нелегкій та важливій  справі.

З учнями 6-А класу було проведено квест "У царстві рідної мови". Метою проведення мовознавчого квесту є формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу і багатство української мови; пробудити почуття національної гідності; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

                                                              Учитель української мови та літератури Л. Я. Вакуліч.