Напередодні 25-ої річниці з дня виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану, в честь Дня вшанування учасників бойових дій на території інших державу актовому залі школи для того, щоб теплими словами подякувати нашим землякам, ветеранам локальних війн, за чесне виконання військової присяги. 

      Уже 25 років у нашій свідомості слово Афганістан прописалося  не як  географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. На війну до Афганістану було відправлено з Ковеля та Ковельського району 364  воїни – інтернаціоналісти .

До нас у гості завітали колишні воїни-афганці:Вольський Михайло Анатолійович та Лисиця Петро Федорович, які розповіли учням про свою нелегку службу в далекому  Афганістані.

   У У кожного воїна-афганця – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів  служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

  Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження - ви мужніли і загартовувались.

                        Пам’ятаймо , друзі,  цих людей довіку,

                        Тих, хто повернувся і поліг в боях.

                        І вклонімось всі ми низько до землі їм,

                        Квітами устелимо їх тернистий шлях.

Ми шанували пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та низько вклонилися тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і  медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця кампанія тривала майже 10 років  і вимагала великих жертв.

              Ти   - вічний  біль,  Афганістан,

              Ти  -  наш  неспокій.

              І  не   злічить  глибоких   ран

             В  борні  жорстокій.

             І  не   злічить   сліз   матерів,

                                                                 Дружин, дітей                                                       

             Не   всі  вернулися   сини

             Із   тих    ночей.

Нехай поетів родить не війна,

Нехай черпають фарби тільки з миру.

Кохання, барви квітів і весна

Натхненням напувають їхню ліру.

 Шановні воїни-інтернаціоналісти! Ми пишаємося вами,горді тим, що поруч із нами живуть такі мужні,відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час – найкращий лікар для душі і тілесних ран.